Поліська подорож Десни. Експедиція. Зоологічний музей, Київ, Україна

Експедицiя на Дністер Експедицiя в Тібет

Автори нарису Євген Писанець, Святослав Погребняк, Віктор Радченко

Поліська подорож Десни. Експедиція.

Поліський край з весни до осені розгортає барвистий килим лісів, луків, річок, мережаний нечастими селами та невеликими нивами від Сіверських лісів до Шацьких озер зі сходу на захід через всю північну Україну. Як дорогоцінна блакитна стрічка лине річка Десна через половину Полісся. Деснянські простори стали напрямком чергової експедиції співробітників Зоологічного музею. До неї ввійшли спеціалісти-герпетологи, завідувач музеєм Євген Писанець та Віктор Радченко, а також акаролог, спеціаліст з кліщів, Святослав Погребняк. Для науковців природа цих місць є відмінним плацдармом перевірки стану навколишнього середовища, а також можливістю вивчати, як впливає на нього людина безпосередньо та через свою господарчу діяльність.

Заплава річки Десни з високого берега

Схема поїздки

Заплава річки Десни зі старим руслом

Зовсім недалеко за сучасними маштабами, в 100 кілометрах від Києва було створено найбільший в Україні Регіональний ландшафтний парк "Міжриченський". До нього залучено більше 100 тисяч гектарів земель. Парк охоплює значні масиви соснових та мішаних лісів, на його території є великі болотяні угіддя, частково меліоровані для сінокосів і в значній мірі збережені в природному стані. Також до парку входять великі ділянки заплави річки Десни з луговими біотопами. Останніми роками парк став популярним місцем для мандрівок та відпочинку людей, небайдужих до рідної природи та історії України. Для нас же, в першу чергу, інтерес становили деякі мешканці цих місцин, які не викликають захвату у пересічної людини – змії, жаби, кліщі…

Може не всяка людина з довірою буде слухати оповіді герпетологів про те, що гадюка звичайна, то справді звичайна тварина, що охоче селиться не лише в диких відлюдкуватих місцинах, але й поруч з людиною, поряд з пасовищами, на дачних селищах, коло людських городів. Але так воно і є. Недалеко від табору експедиції ми знайшли цей чудовий екземпляр, добре відгодований на літній дичині з молодняка дрібних гризунів та пташок.

Степова ділянка над заплавою річки Десни на місці сільськогосподарських земель

Значна частина сільськогосподарських земель за останні роки остепована і перетворилась в квітковий килим серед лісових масивів. Звичайно, що це сумне видовище для тих місцевих жителів, хто бажав би бачити тут розквіт господарської діяльності. Але вже такі сучасні тенденції, що лише найкращі землі залишаються в обігу і можуть давати реальні прибутки від виробництва. Доля поліських земель - перетворитьсь в ліси, або бути просто покинутими.

Особлива увага була приділена вивченню жаби-землянки (російською - чесночница). Новітні дослідження генома цієї тварини виявили існування західної та східної геномної форми її. Межа між цими формами проходить в Європі, приблизно в наших місцях, але невідомо точно де яка форма зустрічається. Дехто з дослідників вважає, що мова має йти про два окремі види жаб-землянок, і, таким чином, в Україні на Поліссі і далі до Івановської, Володимирської, Рязанської областей Російської Федерації живе землянка звичайна, а далі на схід - землянка Палласа. Як насправді все є з цією звичайною для наших городів жабкою - досі невизначено, дослідження продовжуються.

Міжрічинський парк - царство лісів та боліт. Домінантою парку є сосна, яка прекрасно розростається на бідних піщаних грунтах міжріччя.

Невелика вирубка в сосновому лісі зроблена для школки цінної розсади сильних пород сосни та дуба

Табір експедиції розташувався на високому схилі над заплавою річки Десни

Віковий сосновий ліс

Вільховий ліс широкою смугою проростає на межі болота та соснового лісового масиву

Лісові ділянки коло боліт є типовими місцями мешкання жаби прудкої. Вони збираються десятками на невеликих галявинах, де можна стрибнути в траві чи над травою. Ці дрібні тварини часто свідчать про стан природи краще ніж аналізи та експертизи. Їх розповсюдження в Україні та особливості біології залишаються предметом прискіпливого вивчення фахівцями. Наразі в північно-східному регіоні України зустрічаються дві різні форми жаби прудкої - довгонога та коротконога, але вони прив'язані до різних місць мешкання. Коротконога форма належить до номінативного підвиду Rana arvalis arvalis і зустрічається в старих природних широколистих та змішаних лісах, тоді як довгонога форма (питання про належність якої до підвиду Rana arvalis wolterstorffi дискутується зараз вченими) поширена в деструктивних біотопах, на остепованих ділянках та побіля річок. Поки що невідомо, чи є між ними генетична відмінність, можливо це лише екологічні раси.

На шляху до Новгорода-Сіверського ми зупиняємось на березі притоки Десни - лісової річки Снові. Це рекреаційна зона під Черніговим з суттєвим впливом відпочиваючих, але також зі значним збереженням природного середовища, про що свідить висока щільність заселення річки двостулковими молюсками.

Вид з високого берега лісової річки Снові

Перлівниця тверда, двостулковий молюск

Дорогою до заплави річки Десни ми проїхали містом Новгород-Сіверський, відвідали деснянський схил з пам’ятником Ярославні, що чекає князя Ігора з походу на половців та Спасо-Преображенський монастир. Перша письмова згадка про Новгород-Сіверський датована 1078 роком. За часи свого існування місто побувало стольним градом удільного князівства Олега Святославовича, пережило спустошення військом Батия, належало до складу Великого литовського князівства, до Польщі, до складу козацької держави – Гетьманщини, до складу Московського царства.

Стіни Спасо-Преображенського монастиря

Пам’ятник Ярославні, що чекає князя Ігора

Стіни Спасо-Преображенського монастиря

Яблука зі старих дерев монастирського саду

Барбарис з монастирського саду

Наше наступне місце роботи - заплава та пагорби над Десною під сельцем Путивськ, на кордоні Чернігівської та Сумської областей. Зі схилів над заплавою відкривається величний краєвид лівобережної наддеснянщини з особливим мікрокліматом вологих місь, що провокують мальовничі нічні тумани.

Заплава річки Десна

Остеповані схили над річкою складені глиною та крейдою. Вони густо вкриті килимом квітучих рослин, деякі з яких характерні для крейдяних відслонень, і багато з яких навдивовиж декоративні на фоні мальовничих краєвидів.

Остеповані схили над річкою вкриті килимом квітучих рослин

Квітучі петрові батоги (цикорій)

Аспект куничника (рус - вейник) на степовій ділянці

Покинутий крейдяний кар'єр став прихистком для багатьох видів дрібних тварин

Крейдяні поклади формують особливі біотопи, де земноводні зовні дещо змінюються, прилаштовуючись до оточуючого середовища. Крейда провокує в них світліше забарвлення.

Жаба їстівна з крейдяного озера

Жаба озерна з основного русла Десни

Жерлянка звичайна з крейдяної калюжі

Місцеві жерлянки також значно світліші від звичайної форми, прилаштувались до крейдяних калюж.

Стіни крейдяного кар'єру з обвалами

Белемніти - залишки викопних кальмарів є звичайним явищем в покладах крейди предгір'я Середньоруської височини

Озеро на дні крейдяного кар'єра - місце мешкання світліших за кольором жаб

По дорозі проминали славне колись місто Батурин (за часів правління гетьмана Мазепи тут проживало близько 20 тисяч жителів). Невеличке село в Чернігівській області налічує на сьогодняшній день 2.9 тис жителів. Кожен камінь тут дихає історією. У середині 17-го століття ( з 1669 р) Батурин був столицею українського гетьманства. Д.Многогрішний, І.Самойлович, І. Мазепа – мали тут свої резиденції по той самий трагічний 1708 рік. На знак пам’яті про ту криваву трагедію встановлено тут величезний камінний хрест.

Пам'ятник українським гетьманам в Батурині

Батуринська фортеця

Батуринський хрест

Батуринська фортеця

Батурин засновано на високому лівому березі р. Сейм ще за часів Речі Посполитої. Перші свідчення про нього датовані 1625 г., зв’язані із побудовою польським урядом фортеці. Під час народно–визвольної війни Батурин – центр сотні Черніговского (згодом Ніжинського) козачого полку.

Зараз тут тривають масштабні відновлювальні роботи – вже відбудована дерев’яна фортеця, зруйнована і спалена у пам’ятному 1708 році, коли війська Петра І під командуванням О.Меньшикова помстилися за зраду гетьману Мазепі, винищивши його жителів, не жаліючи ні старих, ні малих.

Батуринська фортеця

будинок генерального судді Василя Кочубея

Про часи гетьманської слави нагадує найстаріша будівля Батурина - будинок генерального судді В.Л. Кочубея, побудований у кінці 17 століття. Поряд розкинувся старовинний парк. Будинок є свідком становленя розвитку та знищення Батурина - резиденції українських керманичів доби Гетманщини. Зараз в будинку музей, в якому можна ознайомитись з історією судочинства України-Гетьманщини та з історією сім'ї Василя Кочубея.

Тільки в 1750 г. Батурин був подарований Кирилу Разумовському, ставшому останнім українским гетьманом. Він отримав дозвіл на відновлення Батурина і перенесення туди гетьманскої столиці. Для Разумовського у 1799 – 1803 роках було зведено розкішний палац, що й донині вражає довершеністю форм, ефектно вимальовуючись над крутим берегом річки Сейм. В 1799-1803 роках Кирило Розумовський будує в Батурині грандіозний палацо-парковий ансамбль за проектом видатного архітектора Чарльза Камерона. Триповерховий палац, зведений у стилі класицизму був домінантою усього комплексу і височів над флігелями, розташованими по обидва його боки. Доля цього грандіозного проекту показова для всякого починанна в Україні. Зразу після смерті Розумовського у 1803 році оздоблювальні роботи було припинено, палац залишився без належного догляду. У 1824 році пожежа знищила майже всі його інтер’єри. На початку ХХ сторіччя були вщент зруйновані флігелі. Під час війни 1941-45 років втрат зазнали фасадні стіни та архітектурно-декоративні елементи пам’ятки. У другій полвині ХХ сторіччя було здійснено кілька спроб реставрації палацу, які підтримали його стан, але жодна реставрація не була завершена. В 2002 році, з ініціативи Віктора Ющенко, тодішнього прем’єр-міністра України, була розроблена чергова комплексна програма збереження пам’яток гетьманської столиці, роботи за якою ведуться з 2003 року, а в 2005-06 роках були залучені кошти меценатів, що значно пожвавило реставрацію. Зараз реставраційні роботи знову не ведуться, але місцеві музейні працівники дбайливо підтримують пам’ятки і запрошують відвідати те, що відновлено.

палац Разумовського

Воскресенська церква - усипальниця гетьмана Кирила Разумовского

Зараз відновлена також збудована в 1803 році Воскресенська церква, де в тому ж році було поховано Кирила Разумовского згідно з його заповітом.

На головну

Експедицiя в Олешківські Піски Експедицiя в Тібет