Головнапопередня - Екскурсія по зоомузею, частина 2.
наступна сторінка - Екскурсія по зоомузею, частина 4.
З любов'ю до Зоологічного музею.
Автор нарису Євген Писанець

Про те, що бачать усі, частина 3, птахи та ссавці.

Зал Птахів - найбільший. Перше, що відрізняє його від попередньої частини музею, це те, що тут є цілий ряд чудово виконаних діорам, у яких представлені природні зони більшої частини Євразії, від її узбережжя на півночі і до азіатських пустель на півдні.
Тут же численні вітрини з птахами, що надовго затримують біля себе відвідувачів своїм переливчастим оперінням і незвичайністю форм. А починається експозиція цих тварин демонстрацією того, з чим зіштовхується вкрай рідко навіть фахівець-зоолог. Це - незвичайні випадки відхилень у забарвленні птахів. Навряд чи десь ще можна побачити ластівку білосніжного кольору, майже цілком білих горобця, пліску або ворону.
Тільки тут, мабуть, можна одночасно порівняти таких родичів по одному класу , як крихітних (вага деяких ледве більш півтора грама), колібрі, у забарвленні яких природа спромоглася вмістити всі кольори веселки і скромно забарвлених африканських страусів, ледве не триметрового росту і масою до 90 кілограм! Більш того, якщо перші прекрасні літуни, що можуть переміщуватися у повітрі не тільки як усі птахи вперед, але і зависати на одному місці або навіть рухатися назад, то спосіб пересування других - тільки по землі. Тут же варто звернути увагу на ще одного представника нелітаючих. Це - ківі, батьківщина якого Нова Зеландія. У ківі, на відмінність майже від всіх інших птахів, настільки добре розвинутий нюх, що вони його використовують, коли вони розшукують у ґрунті хробаків або комах. Незвичайність цього виду ще й у тім , що ніздрі ківі розташовані не біля основи дзьоба, як у більшості птахів, а на його кінці. Вони ж - чемпіони з ваги яєць, що відкладають, їх маса яких більше 400 грамів, що складає ледве не чверть самого птаха.
З інших нелітаючих тут можна побачити саму повну колекцію всіх пінгвінів світу . І якщо вони значну частину свого часу проводять на суші, сходячи з неї тільки для лову на їжу риби, то птахи наступної вітрини залишають землю незабаром після свого вилуплення і повертаються на неї тільки досягши статевої зрілості, тобто років через 5 - 7. Це - трубконосі: альбатроси, буревісники й інші (у них ніздрі дійсно відкриваються у виді трубочок на дзьобі).
Одні з них невеликих розмірів, а в інших розмах крил майже до 3 - 3.5 метрів. У цьому їм майже не уступають деякі з представників веслоногих, що знайомі багатьом. Це - пелікани рожевий, кучерявий, білий. Тут же їхні родичі баклани, олуші, фаетони, змієшийки, фрегати. Останні дивують своїм величезним, позбавленим пір`я яскраво-червоним зобом і короткими, усього кілька сантиметрів довжиною, лапками (і це майже при двометровому розмаху крил!).Далі йде низка птахів, яких поєднують у ряд голенасті і з яких найбільш відомі чаплі і лелеки. Серед них є і такі, котрі, хоча й живуть на Україні, навряд чи добре усім знайомі. Наприклад, дивно витончена, темно-чорна з металевим блиском і довгозігнутим до низу дзьобом каравайка, білосніжна колпиця, чий дзьоб нісенітно-пласко розширений на самому кінці... Більшість з них у своєму харчуванні в тім або іншому ступені зв'язані з водоймами, але серед них є і такі, котрі пристосувалися харчуватися падлом або покидьками (марабу ).
Пластинчатоклюві (качки, гусаки...) також, мабуть, добре відомі, але багато хто все-таки затримуються біля них, з подивом розглядаючи мандаринку і каролінку, що нагадують яскравістю свого пера якихось тропічних папуг. Традиційно привертають увагу денні хижі птахи: грифи , сипи, орли, соколи. Тут ще один з їх дивних представників (у харчуванні яких часто зустрічаються змії!) - птах-секретар і змееяд. Помилувавшись величезною, на всю ширину залу діорамою українського степу, можна знову продовжити знайомство з птахами у вітринах на протилежній стороні залу. У перших з них виставлені численні види фазанів, павичів, журавлів, трохи далі - величезна дрохфа... Варто затриматися і подивитися на ще однього представника пернатих (якану) з величенними пальцями, що дозволяють їй легко бігати по воді, що вкрита листами водних рослин. Майже завжди багатьох приваблює вітрина з папугами, а далі - великий, розміром з курку, вінценосний голуб і японський зелений голуб. Навряд чи хто пройде мимо, не розглянувши уважно птахів з величезними дзьобами. Це - птахи-носороги і тукани. Ну, а кілька райських птахів можуть служити зразками, у яку дивну форму можуть перетворитися їхні пера за довгий час еволюції.
 Останній зал присвячений ссавцям . Знайомство з ними починається декількома найрідкіснішими експонатами. Першим з них варто назвати, мабуть, качкодзьоба. У цих звірів, як і у більшості інших, шкіра вкрита волосяним покривом, але разом з цим в них є дзьоб, дійсно схожий на качиний. Крім нього, з птахами, як, втім, і з плазунами, їх зближує й наявність клоаки (загальний вивідний отвір для сечестатевої і травної системи). Тут ще один дивний представник цієї групи тварин, яку через наявність клоаки також відносять до групи однопрохідних, - єхидна. На відміну від качкодзьоба, хутро якого густе і м'яке, у єхидни добре розвиті голки. А ось що їх зближує з качкодзьобом, так це те, що вони також розмножуються шляхом відкладання яєць. Правда, якщо самка качкодзьоба робить це в норі, то єхидна виношує яйце у спеціально розташованій на череві сумці.
У цьому вона схожа на відомих усім кенгуру, три види яких також можна побачити у цій вітрині. Кенгуру - мешканці далекого австралійського континенту, який відомий тим, що багато видів його ссавців мають сумку, в якій виношують дитинчат. Разом з тим, варто сказати, що у цій же вітрині можна побачити сумчастих і з іншої частини світу - Америки. Це американські опосуми. Їх можна порівняти з розташованими поруч австралійськими родичами, яких назвали посумами. Тут же можна подивитися ще на декількох дивних створінь: аргентинського броненосця та схожого на нього гігантського ящера з Південної Африки. Наступна вітрина присвячена також одній з примітивних груп ссавців, комахоїдним. Це - їжаки, кроти, землерийки... Слід звернути увагу на найменшого представника цього класу, карликову білозубку, довжина тіла якої становить всього біля 5 см. Далі експонуються ті з ссавців, які, як і птахи, здатні літати (кажани). Хоча варто відзначити, що в розташованій поруч з ними вітрині, в якій демонструються різні види білячих, є декілька видів, які також здатні це робити. Правда політ їх тільки плануючий і роль "крил" виконує складка шкіри між передніми і задніми лапами з боків тіла (гігантська летяга з Індокитаю, звичайна летяга).
Якщо перейти в іншу частину залу, багато хто відразу підходить до вітрин, де виставлені різні хижі тварини: бурий і білий ведмеді, сніжний барс-ірбіс, гепард, кіт лісовий й оксамитовий, амурський тигр, рись. Варто затриматись біля останньої вітрини цього ряду, де експонується ламантин. Особливість цієї тварини полягає в тому, що якщо майже у всіх ссавців у шийному відділі сім хребців (навіть у миші і жирафа), то у ламантина їх шість. Більш того, у цієї водної тварини, задні кінцівки якої перетворені в один непарний плавець, а передні - в парні ласти, на останніх можна знайти ... три рудименти пальців з нігтевидними копитцями.
Такі ж, тільки вже добре розвинуті, є в розміщеного поруч капского трубкозуба, і він, при усій своїй несхожості зі слонами вважається їхнім родичем. На протилежній стороні першим демонструється білочеревий тюлень або тюлень-чернець. Цих тварин, котрі колись жили у Чорному та Середземному морях, вже, мабуть, можна побачити тільки тут, в музеї. Представнику, що стоїть поруч, пощастило більше. Це - кінь Пржевальського, які подекуди ще зберіглися в Центральній Азії, і також живуть ще й в багатьох зоопарках світу. Їх родичі - осли (кулани) на Україні живуть заповіднику Асканія-Нова й в Азовсько-Сиваському національному парку. Якщо ці два види відносяться до непарнокопитих, то в наступних декількох вітринах можна побачити парнокопитних: безоарового і винторогого козлів, сніжного барана, жирафа... Закінчується експозиція цього залу декількома вітринами з мавпами.